Голос шахт. Три історії шахтарів, які балотуються на Донеччині
Добропілля – одне з 65-ти українських вугільних мономіст. Дві тутешні шахти, «Добропільська» та «Алмазна», а колись і заморожена нині шахта «Білицька», – єдині місцеві бюджетоутворюючі підприємства.
Після чотиримісячного простою компанія ДТЕК, яка мала б орендувати шахти до 2059 року, вирішила повернути підприємства у державну власність. Своїм нещодавнім рішенням Кабмін вирішив «взяти до відома пропозицію ТОВ «ДТЕК Добропіллявугілля про розірвання договору оренди від 22 грудня 2010 року за згодою сторін». Якщо зміни відбудуться, працівників тутешніх шахт може чекати, наприклад, зниження зарплат, скорочення і навіть заморозка підприємств. Більшість шахтарів зізнаються, що перебувають зараз у підвішеному стані і, зрештою, переймаються, що замість вугільної промисловості у регіон прийде зелена енергетика. І, хоч це добре з точки зору екології, без роботи можуть залишитися тисячі гірників.
Поки Міненерго спільно з урядом Німеччини обирають шахти для пілотних проєктів з трансформації вугільних мономіст, у Добропіллі за права шахтарів продовжують боротися самі ж шахтарі. Цього року на місцевих виборах працівники «Добропільської», «Алмазної» та «Білицької» фігурують у списках ледь не всіх партій. Ми побували у Добропіллі, і записали три монологи шахтарів, які балотуються до міської ради.
Цей матеріал створений у партнерстві Радіо Донбас. Реалії з Агенцією розвитку локальних медіа «Або» та онлайн-журналом про життя на сході Свои.City. Разом пояснюємо, що важливого відбувається на місцевих виборах 2020 року на Донеччині.
Андрій Ягодкін, 34 роки, кандидат від партії «Голос»
Гірник очисного забою, працює шахтарем понад 15 років. Фанат футбольного клубу «Шахтар». У 2014 році, щоб допомогти українській армії, організовував аукціони з продажу цінних для вболівальників речей на кшталт м’ячів з автографами зірок футболу. Мріє, щоб міський бюджет Добропілля використовували чесно і прозоро:
«Мама померла, коли мені було 14. Батько, як кажуть люди, не витримав горя і пішов слідом за нею. Не знаю, чи варто розповідати про таке, але ця особиста трагедія й справді сформувала мене. Після смерті батьків з Білицького, що за 15 кілометрів звідси, у Добропілля мене забрали тітка та її чоловік. Я на той час вже вступив у ліцей – почав вчитися на шахтаря. Ще два з половиною роки продовжував їздити у Білицьке, бо ж дуже хотів отримати освіту.
У Добропіллі з підприємств є тільки шахти, тому вибір професії у мене був відверто обмежений. Зараз під землею я працюю вже більше 15-ти років, і, хай там що, врешті, пишаюся, що став шахтарем. Це важка, але чесна, праця, яка годує чи не більшу частину місцевих родин.
Ще до того, як влаштуватися на шахту «Алмазна», де працюю зараз, почав підробляти вантажником. Я не хочу, щоб хтось читав і думав собі: «Ого, бідненький. Сирота. З підліткового віку важко працює». Ні. Це історія не про жалощі, а про те, що Донбас ось такий. Україна, якщо мова про невеликі міста, вся ось така. Немає зв’язків, але є бажання чогось досягнути у житті, – то бери і займайся, роби щось. Борися за себе своїми ж руками.
Приблизно з такими ж думками, про боротьбу за самих себе, я йду на місцеві вибори. Друзі, з якими ми у 2014-му починали підтримувати українське військо, з якими загалом чимало пройшли, запропонували спробувати себе 25 жовтня. Я погодився, бо живу у Добропіллі, знаю проблеми міста і щиро хочу спробувати їх вирішити. Партію обрав «Голос», тому що вона без минулого: ще не встигла засвітитися у скандалах, ніким з олігархів не фінансується. Плюс у Добропіллі від «Голосу» йде дуже класна команда – люди, яких я знаю і за чиї вчинки мені не соромно.
Родина підтримала мене у рішенні балотуватися – всі, як один, сказали: «Пробуй! Якщо навіть нічого не вийде – матимеш цінний досвід». Втім є й ті, хто сміється, мовляв, зараз кожен другий йде у депутати. Але мені здається, що класно, коли є з кого обирати, коли місцеві нарешті підіймаються і прагнуть змін. Інша справа, що 25 жовтня далеко не всі прийдуть на виборчі дільниці. І ось це особисто мене дуже засмучує.
Чому? Тому що така тенденція може збільшити шанси перемоги у Добропіллі проросійських сил. Судячи з того, що я бачу і чую, люди старшого віку планують підтримати ОПЗЖ і, наприклад, «Опозиційний блок». І вони, старші люди, прийдуть на вибори. А молодь навпаки більш інертна, мовляв, не піду на місцеві, тому що мій голос нічого не вирішує. Навпаки! Голос вирішує все.
Майже вся передвиборна агітація «Голосу» Добропілля – це справа рук самих кандидатів. Особисто я розраховую, найперше, на силу соцмереж і підтримку людей, які знають мене особисто. Я така сама проста людина, як і будь-який інший пересічний житель Добропілля. З 17 років працюю на шахті: півтора місяці до повноліття працював на поверхні, а потім одразу почав спускатися під землю. Я на собі відчуваю проблеми шахтарів і загалом місцевих, але не хочу щось обіцяти і робити гучних заяв. Хай словам передують справи.
Ми у Добропіллі буквально живемо на вугіллі. І це ж вугілля є нашим опаленням. Здавалося б, якщо не витрачати гроші, принаймні, на логістику, то ціна має бути дешевшою, правда? Але тільки не у нашому випадку. От, наприклад, ми з дружиною та двома дітьми живемо у квартирі площею 66 квадратних метрів. Минулого року опалювальний місяць коштував нам 2000-2300 гривень. Щоб якось зменшити цю цифру, у місті до кінця цього року, як обіцяла місцева влада, старі котельні мали б замінити на більш модернізовані – такі, що економніше спалюють вугілля і мають спеціальні фільтри, щоб й далі не погіршувати екологічну ситуацію регіону. Зараз уже жовтень, а ця обіцянка досі не виконана. Тому прості люди, як і я сам, думають зараз про те, що було би добре, якби зима почалася пізніше, а весна – раніше. Тоді буде шанс менше витратити на опалення.
Через цю та низку інших важливих проблем, місту, найперше, потрібно змінити підхід до розподілу коштів. Жителі Добропілля радіють новим лавочкам та ліхтарям. Але не задумуються, що це – найменше, що мала б зробити місцева влада. Завдяки децентралізації, громада може сама вирішувати, на що їй витрачати кошти. А місцеві депутати мають піклуватися про те, щоб бюджетні гроші використовувалися прозоро, чесно і на те, що справді потрібно людям».
Сергій Голуб, 59 років, кандидат від ВО «Батьківщина»
Працював шахтарем понад 30 років, зараз на пенсії. Очолює одну з місцевих шахтарських профспілок. Йде на вибори з однією метою – відновити роботу шахти «Білицька», яку заморозили ще у 2013 році:
«Коли ще тривав процес заморозки шахти «Білицька», я був на зустрічі у Києві. І мені там запропонували не засмучуватися через те, що компанія ДТЕК, яка орендує шахту, прийняла рішення про зупинку підприємства, а почати робити на території шахти щось нове. Ви не повірите, але мені запропонували розводити черв’яків. Потім робити чорнозем. Люди, ви серйозно? Я – шахтар, людина старої школи. Які ще черв’яки? Боляче було чути це навіть суто з людської точки зору.
За моїми даними, 25 січня 2021-го ДТЕК передає шахти державного об’єднання «Добропіллявугілля», які взяла в оренду до 2059 року, назад у комунальну власність. І це вже не просто чутки – з працівниками прямо зараз проводять бесіди. Серед шахтарів вже давно йдуть розмови про зелену енергетику, про те, що вугілля відживає своє. Нам ставлять у приклад Німеччину та Великобританію. Але, вибачте, Німеччина переходила на альтернативну енергетику поступово, років зо 30. І всі ці процеси у Європі, зрештою, досі тривають у тій чи іншій мірі.
Я впевнений, що в Україні ще зарано говорити про відмову від вугілля. Найближчі років 20-30 шахти ще точно будуть працювати. Добропілля – місто, яке живе завдяки вугільній промисловості. Якщо шахти будуть перебудовувати – скажіть, що буде з людьми? Яким буде рівень безробіття?
Я йду на місцеві вибори з однією метою – добитися поновлення роботи шахти «Білицька». Попри те, що її заморозили ще у 2013 році, всі стволи шахти робочі. Із приблизно тисячі людей зараз на «Білицькій» залишилося всього 96 працівників. Державна комісія запасів списала чи не всі запаси шахти, і ми обурені цим. Коли ДТЕК заходив, «Білицька» мала приблизно 86 мільйонів тонн запасів. Куди все поділося? Чому людям не повідомляють точні цифри і розрахунки? З цим треба розібратися.
Обрав партію «Батьківщина», тому що саме її членом є наш шахтарський лідер – голова Незалежної профспілки гірників, дійсний нардеп Михайло Волинець. Разом зі мною на місцевих балотуються ще декілька людей з нашої профспілки. І всі ми про одне – про відстоювання інтересів шахт спільно з громадою. Бо ж насправді проблема не тільки у «Білицькій». Зараз всі шахти нашого регіону можуть опинитися на межі виживання, а ми маємо думати про те, як на місцях зберегти робочі місця, як утримати молодь і як розвивати нашу вугільну промисловість.
Ви ж знаєте, що довкола шахт зазвичай будують мікрорайони і села. Так було і з «Білицькою». Там і двоповерхові будинки, і п’ятиповерхові. Раніше все процвітало, а тепер що? Страшно глянути. Верхні поверхи частини будинків просто забиті. Люди виїхали. У квартирах гуляє вітер. На першому-третьому поверхах іще живуть. Але теж поїдуть, якщо у нашій громаді перестануть думати про розвиток шахт.Місто у нас невелике, всі спілкуємося між собою. Люди дивляться, в основному, телеканали, де агітують за ОПЗЖ. Коли ще не йшов на місцеві – думав, що 80% за них проголосують. А тепер, коли вже сам працюю з виборцями, думаю, що ця партія і їй подібні у Добропілля все-таки менше зберуть. У нас зараз представлено досить багато політичних сил, тому людям є з чого обирати. А от з приводу «Батьківщини», скажу чесно, наші шанси невеликі. Незважаючи на те, що голова партії Юлія Тимошенко, коли була прем’єркою, чимало зробила для шахтарів, у нашому регіоні її не дуже люблять. Не розумію, чесно кажучи, чому. І розраховую, що мене підтримають ті, з ким ми особисто знайомі, хто, як і я, переживає за долю шахт.
Моя агітація – це безпосередня робота з людьми. Просто у місті, на зустрічах. Ось на вихідних, до прикладу, ми винаймали два автобуси – їздили з членами нашої профспілки та їх родинами за грибами. Грибів, щоправда, не знайшли. Але про життя міста, само собою, поговорили».
Олександр Ричак, 36 років, кандидат від партії «Наш край»
Працює шахтарем 14 років, займає посаду гірничого майстра на шахті «Алмазна». Переймається проблемами працівників вугільної промисловості, тренує у виконкомі міську футбольну команду «Спарта» і каже, що прагне розвитку культури здорового способу життя у місті.
«У партію «Наш край» мене покликав товариш, з яким ми давно знайомі. Я зважив усі за та проти, порадився з дружиною і вирішив уперше спробувати балотуватися. Так, у мене немає великого політичного досвіду, але я – шахтар, і на власному досвіді знаю проблеми місцевих жителів.
Непотрібно далеко відходити: ось мій виборчий округ. Йдеш вулицею і чітко бачиш, який з будинків знаходиться у комунальній власності, а яким займається ОСББ. Щоб об’єднатися, мешканцям багатоквартирних будинків, треба не мати заборгованостей перед містом. У моєму домі є квартири із заборгованостями, і ми не можемо створити ОСББ. Як це потрібно вирішити? Чи може вплинути місцева влада?
Потім візьмемо прибудинкові території. Будинок, де мешкає моя родина, стоїть прямо над дорогою. Дитячий майданчик буквально впирається у трасу. У мене двоє синів, меншому всього два рочки. І я, як батько, переживаю, щоб, не дай Боже, малеча не вибігла на проїжджу частину. Якщо вийде вибитися у депутати – займуся, у тому числі, питанням паркану.
У Добропіллі є чимало людей, які живуть за рахунок сільського господарства. У моєму окрузі, наприклад, є приблизно три сотні чоловік, які орендують у району землю під городи. Пенсіонери виживають за рахунок вирощених власноруч овочів. Термін оренди періодично потрібно продовжувати, і щоразу люди стикаються з незрозумілими словесними відмовами. Цього року їм продовжили термін оренди, але пенсіонери переживають, що надалі матимуть проблеми. Хочу розібратися, у чому ж там, врешті, справа. І чи можна з цим допомогти.
Я зараз працюю гірничим майстром, помічником начальника дільниці. Щоразу, коли приходжу на зміну, обговорюємо зі співробітниками ті самі проблеми. Це і рівень заробітної плати, і загалом рівень життя. Щось може вирішити місцева влада, щось – ні. Але, наприклад, зробити безкоштовний проїзд для шахтарів, які їдуть на роботу, можна було би. Хоч місто і невелике, але є люди, які живуть у, наприклад, у п’яти кілометрах від шахти. На зміну і зі зміни – це 10 кілометрів. Якщо місто, здебільшого, живе завдяки вугільній промисловості, то чому б не зробити проїзд у міському транспорті безкоштовним для шахтарів?
Є й проблеми більш глобального штибу. Ви мабуть чули, що у нас чотири місяці був простій на шахтах. Люди страйкували через це, частина з них звільнилася. Це дуже засмучує, адже за своїх потрібно боротися. Разом із цим, не люблю пересічне скиглення. Насправді, у Добропіллі є робота. От навіть на нашій шахті є відкриті вакансії – було би бажання працювати.
Я мрію, щоб молодь залишилася у нашому місті. Щоб у Добропілля розвивався спорт, здоровий образ життя. Щоб розвивалася вугільна промисловість. Щоб міська влада допомагала нашим шахтам працювати. От ви запитуєте, що за останні п’ять років зробили для шахт? Чесно кажучи, я й не пригадаю. Профспілки – так, вони роблять. Наприклад, відправляють своїх членів на відпочинок у Єгипет: 50% оплачує сам шахтар, 50% – профспілка. Люди віддають профспілці по 2% від зарплати, але ж наші податки, завдяки децентралізації, теж залишаються у місті.
Як інші мої колеги, агітацією я займаюся власноруч. Коли спілкуюся з людьми, завжди кажу їм, що я не чарівник, ще тільки вчуся. Підкреслюю, що не буду давати пустих обіцянок, адже слова для мене мають значення. 25 жовтня у нашої громади, у шахтарів і у простих жителів міста, буде шанс особисто вплинути на наше майбутнє. Хто б не переміг, сподіваюся, ці люди, найперше, пам’ятатимуть про проблеми простих людей – тих, хто віддав за них свій голос».
Читайте також, хто балотується на місцевих виборах у:
Костянтинівці, Дружківці, Бахмуті
Краматорську, Слов'янську
Маріуполі
Та де вибори у Донецькій області не відбудуться, і як це місцевим жителям
ОСТАННІЙ ВИПУСК РАДІО ДОНБАС.РЕАЛІЇ ТУТ.
По материалам: https://www.radiosvoboda.org/a/30907640.html